Похвала читачеві

Втекти від реальності у літературу (поезію та прозу) можна будь-де й будь-коли. Хтось робить це у вагоні потягу, вмостившись якомога зручніше на тимчасово своєму місці і ретельно гортаючи сторінки, мабуть, щойно купленого детективу в м'якій палітурці. Хтось замість гуркоту коліс обирає лампову атмосферу сільської веранди разом з, наприклад, «Віднесеними вітром» і чашкою зеленого чаю. Хтось у ранковій суєті, бажаючи відокремити себе від тимчасових мешканців вагона метро, вмикає свою електронну книгу і на бігу ковтає, наприклад, «Generation П», перестаючи помічати навіть музику в своїх навушниках. Ну а хтось прокидається і прямо в ліжку починає дочитувати зі вчора «залишеного на потім» Кінга, тому що «вночі страшно таке читати». У читальному залі бібліотеки хтось пірнає в поезію, а хтось сидить поруч, намагаючись осилити технічну літературу, в надії отримати з предмету «5». Ну а хтось під згаслим небом декламує своїй коханій рядки улюбленого поета або поетеси. І у всіх випадках ми або уникаємо реальності, або доповнюємо її.

Дослідження з соціології та психології читання, що проводяться в різних країнах, свідчать: книга відіграє важливу роль у суспільстві. Читачі мають вищий інтелектуальний розвиток, ніж люди, що не читають художню літературу. Читачі художньої літератури мають здатність мислити діалектично, бачити взаємозв'язок між явищами, знаходити правильний вихід зі складних ситуацій. Художні твори допомагають краще зрозуміти людську природу і розбиратися в людях. Читачі відрізняються розвиненою мовою і самостійністю суджень. Таким чином, роль літератури полягає у формуванні духовних якостей людини, які сприяють швидкій соціальній адаптації та особистісному росту.

Книги – як додаткова реальність, яку можна взяти з собою куди завгодно, в найрізноманітніші місця. Їх читають усі (хоча б іноді): від моряка до сучасного хіпстера. Книги можуть відволікати, розвивати, надихати, розважати, веселити, засмучувати, вселяти надію і віру в свої сили, так само і відбирати їх; значною мірою будучи допоміжним засобом, а іноді навіть точкою опори. Як і у будь-якого інструменту, у книг є інша, небезпечна сторона медалі.

Деякі книги можуть вселити людині сумніви, загітувати її піти неправильним шляхом, нав'язати негативне мислення або розвинути егоїзм, крізь призму якого, побачений людиною світ може здатися їй неідеальним або більш того – безглуздим, а люди в ньому – метушливими дурнями. Адже література – це так само засіб пізнання світу, вона допомагає нам зрозуміти «що таке добре, а що таке погано», вказуючи на витоки загальнолюдських конфліктів, підкреслюючи красу одних і огидність інших речей, словом, допомагає нам пізнати шахи буття.

Особливо важко в наш час (час інформаційної інфляції) уникнути другосортних або навіть третьосортних книг (не беручи до уваги світову класику – загальновизнаний еталон літератури). Поява Інтернету легітимувала право кожного охочого стати письменником. Це і добре, і погано. По-перше, кожен тепер може завести блог або створити власний сайт і публікувати в ньому свої статті, рецензії, есе, вірші, оповідання та, нарешті, романи. З точки зору комерції це не зовсім вигідний спосіб публікації своїх творів.

Переважно таким способом можна розрекламувати свої тексти, як гідний популярності продукт або заробити на рекламі. Мова йде не про ті майданчики, де об'єднуються «самодіяльні» автори, і ім'я їм легіон. Вони пишуть найчастіше для себе, і коло їх читачів обмежене тими ж авторами, що зареєстровані на цбому сайті. Кількість поетів у Інтернеті перевершує всі межі. На одному тільки сайті Стихи.ру понад 500 тисяч авторів і, за останніми даними, опубліковано вже понад 23 мільйонів творів. Хіба можна знайти в цьому морі графоманії зразки справжньої високої поезії?

Роль літератури тут мінімальна. Інтернет передбачає швидкість пошуку, а не вдумливе читання. Тому один-два кліка, і читач, не знайшовши відгуку в своїй душі, залишає сайт. Але ресурс успішно грає свою роль, консолідуючи читацьку і письменницьку масу. Він з часом все більше розширюється, проходять конкурси, видаються книги, які потрапляють на полиці книжкових магазинів. Виходить, це комусь потрібно.

І в сучасному океані інформації потрібно бути справжньою акулою пера, щоб не загубитися в підводних печерах, повних графоманії. Але з іншого боку, не дивлячись на велику кількість блогів, сайтів, чатів, форумів – не загубилися літературні сайти; складаються всілякі «топи» кращих, на думку автора публікації, книг. Це значно полегшує пошуки гідної (кажучи «гідної» я маю на увазі найбільше підходить до смаку кожному, окремо взятому читачеві) сучасної літератури, оскільки чужий «топ» – це економія твого часу, це факт того, що пошук вже хтось зробив за тебе .

Адже нарівні з землею, водою, повітрям і вогнем, час – п'ята стихія, з якою людині в наш час найчастіше доводиться розплачуватися. Ми приділяємо значну кількість часу, щоб згаяти або заощадити його (як би карикатурно це не звучало). І той читач, який у вирі інформації може зберігати свою ментальну стійкість і є справжнім читачем в нашому столітті, усвідомлюючи, що всякий автор в першу чергу читач.