Квиток у дитинство

У загальновизнаному (частково клішованому) сенсі, митець відрізняється від вченого абстрактністю та емоційністю свого мислення. І в такому разі, емоція – це протиотрута від фактів, найпотужніший спосіб усунути або максимально віддалитися від причинно-наслідкового зв’язку й дати волю фантазії. Народжуючись, ми сприймаємо світ як місце, в якому немає таких понять як гроші, відповідальність, робота, війна, нещасливе кохання, кредит тощо, але згодом ці поняття поступово вкрапляються в наше життя і деякі з них стають невід’ємною його частиною. Колись Йосип Бродський сказав: «Зі свого досвіду знаю – чим менше інформації отримує твій мозок, ти сильніше працює уява». Тож, враховуючи цей та інші факти, іноді діти можуть бути розумнішими за дорослих. Усю мудрість дитячої душі висвітлив Антуан де Сент-Екзюпері на сторінках всесвітньо відомого «Маленького принца».

         Хоча книга й присвячена Леону Верту – ліпшому другові Екзюпері, який на той час перебував у окупованій Франції, у багатомільйонній читацькій свідомості вона стала своєрідним квитком у дитинство (принаймні намагалася, на мою думку, ним стати). Неможливо повністю зрозуміти сутність «Маленького принца», поза межами соціального контексту. Книга написана у 1943-ому році (на момент кульмінації Другої світової війни) воєнним льотчиком Антуаном де Сент-Екзюпері і тому перш за все – мала нагадати людям, що усі вони колись були дітьми, що ставилися до деяких речей (матеріальних) простіше, а до деяких (нематеріальних) із більшою повагою. Чому Маленький принц потоваришував з льотчиком? Тому що льотчик був єдиним, хто зумів розгледіти на його малюнку удава всередині слона, а не капелюх.

У тогочасному світі панували доволі понурі настрої, тому ця казка-притча повинна була нагадати про дитячу наївність, простоту, щирість, радість, любов. Вона мала поставити на своє місце скалічену війною мораль. У казці Антуан де Сент-Екзюпері, як і належить льотчикові, високо підіймається над усім матеріальним, даючи змогу побачити усе під іншим кутом. Маленький принц подорожує Всесвітом у пошуках прихованого сенсу речей та власного буття і йому, як людині зі сторони, не подобаються реалії третьої від Сонця планети. Земля в очах Маленького принца – це дуже непроста планета, на якій налічується сто одинадцять королів, сім тисяч географів, дев’ятсот тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яниць, триста одинадцять мільйонів честолюбців. У сумі близько двох мільярдів дорослих, але Маленький принц потоваришував лише зі змійкою, Лисом і льотчиком, адже вони не були у полоні речей. Якщо в людини виникає жага до матеріального набагато вища за норму – це перший симптом занепаду душі.  П’яниця занадто багато пив, щоб побачити прекрасне й просте; ділок був весь час заклопотаний; король надміру намагався усім керувати; географ вважав свою справу найголовнішою, а честолюбець був дуже пихатий.

 Як-не-як, людина – це субстанція, що складається з того, ким вона себе уявляє та ким є для оточуючих. Часто ці два типи особистості не збігаються. У представників кожної з шести планет уявлення про себе, про власну значимість значно переважало уявлення оточуючих про них. Вони вважали себе вищими за Маленького принца, замість того, що спромогтися побачити у ньому друга. Серед мешканців шести планет лише ліхтарник сподобався Маленькому принцові, він був вірний своїй угоді запалювати щовечора і гасити щоранку ліхтарі, хоча його планета настільки зменшилася, що день і ніч мінялися щохвилини, тому ліхтарник перетворився на звичайного «роботягу», загашену особистість. Хоча з усіх, мешканців планет ліхтарник був єдиний, хто думав не лише про себе, товаришувати з людиною, що не знає (або ще гірше – ігнорує) себе — справа не з легких, тому Маленький принц покидає і його планету.

Усі, здавалося б, очевидні речі дитина бачить по-своєму. Вона не розумніша за своїх батьків, вона не особливо кмітлива, проте вільна від стереотипів та кліше у світогляді. Її світогляд – це лише момент; це те, що вона бачить і переживає цієї миті. І кожна її ситуація – це вибір, який вона мусить робити, щоб жити. З абстрактної точки зору, світогляд – це купа виборів, які людина робить на певних етапах свого життя, щоб надалі керуватися досвідом, а не робити щоразу новий вибір. Це полегшує життя, але з іншого боку – клішує його, бо іноді наші переконання не дають нам змоги сприйняти речі такими, якими вони є. Відсутність чіткої позиції іноді робить горизонт думки ще ширшим.

Спочатку світ дитини – це її кімната; потім – її подвір’я, потім – місто. З накопиченням знань вона дізнається, що існують континенти, океани, планети, Галактики, Всесвіт. З накопиченням досвіду дитина набуває світогляд, проте до цього вона все робить вперше і в цьому плані вона є митцем. Книги про дітей або для дітей іноді більше потрібні дорослим, аніж дітям. Усі ці книги написані дорослими, а всі дорослі, як відомо, були дітьми. Тож дитячі, з першого погляду, книжки, наприклад «Аліса в країні чудес», «Маленький принц» або «Кульбабкове вино» покликані повернути читачу простоту погляду на деякі речі, витягнути його з буденності, показати красу у простому та зайвий раз нагадати про звичайну посмішку, яку в нас постійно забирають наші «серйозні справи». Читаючи подібні книги, волею-неволею повертаєшся у дитинство, згадуючи себе, свої почуття та бачення світу, коли усе здавалося більшим, значущим, світлим. Але чи можливо, будучи Маленьким принцом, вижити на нашій планеті? 

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте