Система - отрута для особистості

«Вчера был царь и были рабы, сегодня нет царя, но остались рабы, завтра будут только цари. Мы идем во имя завтрашнего свободного человека — царя. Мы пережили эпоху подавления масс; мы переживаем эпоху подавления личности во имя масс; завтра — принесет освобождение личности во имя человека. Война империалистическая и война гражданская — обратили человека в материал для войны, в нумер, цифру».

Євгеній Замятін, 1919 р.

 

Написана Євгенієм Замятіним стаття під навою «Завтра» і стала початком, точкою відліку для його відомого роману «Ми». Із трьох найвідоміших антиутопій ХХ-го століття, а саме: «1984» Орвелла, «О, дивний новий світ» Хакслі та “Ми” Замятіна, останню згадують найменше, що є цілковитою літературною несправедливістю. По-перше, роман “Ми” написано найпершим з цих трьох шедеврів (а саме у 1917-18-их роках) і він, за їх власними словами, надихнув Джорджа Орвелла та Олдоса Гекслі на створення власних антиутопій. По-друге, це роман-передбачення. Після громадянської війни, коли вже було зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків, суспільство хвилювало, яке ж майбутнє чекає на Росію, і більшість тогочасної інтелігенції, у тому числі й автор “Ми”, намагалися спрогнозувати варіанти розвитку подій. Замятін передбачив культ особистості та розвиток засобів масового впливу суто інтуїтивно, не маючи для цього жодних підстав.

Технократичний чобіт розчавив плюралізм, тож свідомість «нумерів» надиктована «Державною газетою», адже окрім неї, у Єдиній державі немає жодного ЗМІ. Замість імен у героїв номери, а люди називаються “нумерами”; усі прокидаються та засинають в один і той же час; замість стосунків — карткова система, за якою кожен має змогу обрати собі партнера; всюди чисто, усі живуть у кімнатах із прозорими скляними стінами (справжня “камера спостереження”); державою править непорочний Верховний Благодійник, на якого спрямовуються усі рудиментарні сімейні почуття населення. Поняття “особистість” взагалі щезло, виключено з будь-якого словника. Замість людини, у якої існують свої почуття, своє минуле, свої плани та надії є “нумер” (котрийсь за рахунком організм), чиє минуле, теперішнє та, на жаль, майбутнє, абсолютно ідентичне з минулим, теперішнім і майбутнім тих, кого він називає “Ми”. Яскравим прикладом цього є фраза головного героя Д-503: “ “Ми” — від Бога, а “я” — від диявола”. Але сказати, що цей світ – концтабір – неправильно. Це дуже комфортний світ, у якому усе регламентовано; це світ  керований. Нам, як читачам, котрим знайома демократія, цей світ здається максимально несправедливим, хоча, в свою чергу, нумери назвали б нас «дикунами».

Проект «Особистість» закінчився, а будь-який прояв незгоди з політикою правлячої партії – це ризик перетворитися на воду (в такий спосіб карали незгодних). Звісно ж, людей не перетворили на «зомбороботів». У них є власні думки (на відміну від героїв роману «1984»), власні смаки і, більш того, є навіть, незгодні з системою, особистості. Сама лише наявність таких людей серед маси «нумерів» є доказом того, що свобода – явище далеко не фізичне. За свободою стоїть не лише фізичне, ніким не контрольоване існування, а й воля до дії, відмова від ігнорування й страху контактувати з реальністю. Не випадково свобода і воля підсвідомо викликають у нас ототожнення. Свобода – це  воля до дії (свобода від апатії), сміливість (свобода від страху) та творчість (свобода від кліше). Не дарма Д-503 так часто повторює, що у Єдиній Державі усе математично правильно, уся краса виміряна й прорахована; він ненавидить хмари на небі, бо вони створюють хаос, «ці клуби пари»).

Як і творчість, свобода не підлягає упорядкуванню, а значить за своєю природою є хаотичною, а у світі, де панує «тотальний порядок», здавалося б, немає місця для свободи, творчості та волі до дії. Та все ж у Єдиній Державі знаходяться люди, здатні протистояти «загально визнаним» нормам. Але зламати систему неможливо, як неможливо переписати історію людства. Можна лише знайти тріщину й максимально віддалитись від неї, стати аутсайдером, «дикуном». Декілька нумерів людей і намагаються втекти за Стіну, що огортає Єдину Державу, де розпростерся ліс. У цьому їм має допомогти Д-503, закоханий І-330 – одну з організаторів втечі. У головного героя виникають дивні почуття, до цього йому не відомі. Виявляється, що він занедужує найнебезпечнішою хворобою – у нього з’являється душа. У цьому плані Замятін змалював кохання як зброю, здатну здолати усі перешкоди; кохання – як протиотрута від системи. Кохання не можливо підпорядкувати (що дуже важливо у «стерильній» Єдиній Державі). Закоханий автоматично самоізолюється від будь-якої системи, адже кохання – ледь не основний атрибут нематеріального світу, на який мало що може вплинути. Натомість Єдина Держава – це уособлення усього матеріального. Але «здоровий глузд» переміг! Д-503, між душею і здоровим глуздом обравши друге, доносить на змовників Верховному Благодійникові. У підсумку змова подавлена, І-330 гине, а головний герой після операції з видалення фантазії повертає собі загублений спокій та «щастя». Закінчується книга песимістично, але відкрито: І стає мученицею, а Д-503 Іудою, система все-таки отруїла його і вбила в ньому особистість. Яким шляхом піти, дякувати Богу, вирішуємо не ми, а Я! Вибір завжди вільний.

При всій, здавалося б, карикатурності зображеного світу, Замятін деякою мірою передбачив СРСР. «Ми» — це перш за все крик, застереження від тоталітарності, але чи прислухався світ?

1 коментар

Сергій Воронцов
Тема цікава, тим більше інтерпретація не може бути лобовою. Бо там глибше, небезпека і навіть злочин прагнення суспільного щастя як такого. Вічне тертя між особистим і суспільним. І таке інше. ТОбто Замятін не так радянську ситуацію описував(він був комуністом, і залишився більш-менш лівим).Для нього стало цікавим теоретизування, бо вібувся великий соціальний експеримент з реалізації благих намірів)), а наслідки одразу, м'яко кажучи, вразили.
Ніколи не пишить правильно і передбачувано. Тому що це вірна ознака наявності стереотипу і непотрібності. Ы залучайте в статю сам матеріал, цитату, яка вас вразила. На чому ви стоїте?)) Загалом роман Замятіна близько нічого не має із радянською дійсністю)))Це вас обманули старші товариші, які теж не думають. Ви повторюєте стереотип, який запустив хтось під час перебудови( і який був потрібний більше для маркетингу роману і в СРСР і за кордоном) Роман насправді про небезпеку щастя за кресленням, щастя за розумовим планом.Про те, що щастя мають шукати, намацувати, а не планувати. Коротше, це роман на тему: чи сповідимі шляхи Господні)) А його інтерпретують нині грубо політиканські. На потребу дня. Абсолютно у радянському дусі, до речі)))
Останній раз відредаговано
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте