Зброя масового зцілення

Цікаво уявити собі світ, де за всю його віковічну історію не було б жодної війни. У підручниках з історії був би описаний лише технологічний прогрес та еволюція людства, а кабінети істориків були б прикрашені портретами науковців, альтруїстів, релігійних діячів, письменників та лікарів. Люди б не знали, що таке зброя і для чого вона створена. Але оговтавшись, розумієш, що замріявся і насправді в кабінетах історії висять портрети воїнів, а війни та їх наслідки займають значну частину історії людства.

Чому вчить нас історія? Тому, що не було ще жодного століття без війни. Війни велися з різних причин і у різні часи – це було цілковито нормальним етапом розвитку. З історичної точки зору, війна – це інструмент, за допомогою якого можна зберегти власний суверенітет або розширити сфери впливу своєї Батьківщини. Не оминула війна і ХХ-те століття. Мільйони людей брали участь у бойових діях. Серед них були лікарі, вчені, священнослужителі, поети, журналісти,  спортсмени, художники, музиканти – словом, усі верстви населення. Серед них також були Еріх Марія Ремарк, Ернест Гемінгвей, Джозеф Хеллер та Курт Воннеґут. Я виокремив цих чотирьох письменників, як людей, котрі брали участь у бойових діях та згодом написали, спираючись на власний досвід, антивоєнні романи. Такі як: «Бійня №5 або Хрестовий похід дітей» Воннеґута, «Прощавай, зброє!» Гемінгвея, «Пастка-22» Хеллера та «На Західному фронті без змін» Ремарка. Найбільше мене зацікавив роман Курта Воннеґута «Бійня №5 або Хрестовий похід дітей».

Народився письменник 11 листопада 1922-го року. Перший літературний досвід він одержав у школі, де два роки був редактором щоденної шкільної газети. У 1940 році Воннеґут вступив на хімічний факультет Корнельського університету й одночасно почав співпрацювати з газетою «Cornell Daily Sun». Навчався він досить посередньо і в 1943 році його напевно б відрахували за неуспішність, якби він не записався в армію. У грудні 1944 року Воннеґут потрапив у німецький полон, перебував у дрезденській в’язниці. Пережив бомбардування Дрездена союзною авіацією в лютому 1945 – його врятувало те, що він сховався у підвалах бійні. Думка про жорстокість та абсурдність війни непокоїла автора і, врешті-решт, 1969 року виходить його роман «Бійня №5 або Хрестовий похід дітей». З абстрактної точки зору, війна – це легітимізація вбивства. Це, на мою думку, і бентежило більшу частину авторів антивоєнних романів, серед яких був і Воннеґут.

Під нехарактерним для антивоєнної літератури кутом, висвітлено декілька взаємопов’язаних трагедій – людини, міста та війни як явища. Події у романі змінюються дивним, шизофренічним чином, а все тому, що головний герой Біллі Піліґрим стверджує, що вміє подорожувати у часі і опинятись у різних моментах свого життя: від народження до смерті. Книга ніби пишеться на наших власних очах, адже автор розповідає в ній і про себе, як автора; про те, як ця книга писалася. Але поміж того цю історію змінюють воєнні спогади головного героя, які в свою чергу змінює повоєнна реальність, а її змінює згадка про прибульців з планети Тральфамадор та дуже важливі істини, котрі він пізнав під час перебування там. Мені здається, що гротескний гумор, доданий у роман для того, щоб підкреслити абсурдність, на думку автора, самої війни. Абсурд починається там, де закінчується логіка. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів» – каже автор.

У романі автор намагається осмислити Другу світову війну, змалювати її, якою вона була, якою він її бачив, розуміючи, що, окрім героїзму та перемоги були й жахіття. Тому антивоєнний роман яскраво висвітлює ставлення автора до війни ось цей діалог:

«— Та ви ж тоді були ще діти, такі самі, як і оті нагорі!

Я кивнув головою; справді, ми були на війні нетямущі підлітки, мало не діти.

— Але ж ви так не напишете?

Це було не запитання — це було обвинувачення.

— Я… я не знаю,— промовив я.

— А от я знаю, — заявила вона.— Ви вдасте, що були не дітьми, а вже дорослими, і в кіно вас гратимуть Френки Сінатри та Джони Уейни й усілякі знаменитості, ці брудні, закохані у війну старигани. І війна буде здаватись такою чудовою, що війни підуть одна за одною. А воювати пошлють дітей, таких, як нагорі.

Аж тоді я зрозумів. Вона лютилась на війну. Вона не хотіла, щоб її діти, щоб будь-чиї діти гинули на війні. Думала, що книжки й кінофільми теж до певної міри сприяють війні.

Отож я підніс угору праву руку й присягнув їй.

— Мері,— сказав я,— я не знаю, чи коли-небудь докінчу свою книжку. Досі я вже написав тисяч п’ять сторінок і всі їх викинув. Але якщо мені судилося докінчити її, даю вам слово честі, що в ній не буде ролі ні для Френка Сінатри, ні для Джона Уейна. І знаєте що,— додав я,— я назву її «Хрестовий похід дітей»».

Червоною стрічкою через весь роман проходить питання – а чи вартувала вона стількох жертв? І це стосується не лише Дрездена, цивільне населення якого під кінець війни в один день було майже повністю винищено, а й Хіросіми, Ковентрі та багатьох інших міст з обох боків лінії фронту, що безжально бомбардувалися.

Звісно ж, книжки не спиняють воєн. Автор іронізує цю думку:

«— Це антивоєнна книжка?

— Так, — відповів я.— Либонь, що так.

— А ви знаєте, як я кажу людям, коли чую, що вони пишуть антивоєнні книжки?

— Не знаю. Як же ви їм кажете?

— Я кажу: «А чого б вам замість цього не писати антильодовикові книжки?»

Певна річ, він хотів цим сказати, що війни будуть завжди і що зупинити їх не легше, ніж зупинити льодовики. Я теж такої думки.

Та навіть якби війни не сунули на нас, як льодовики, все одно б лишалася ще прадавня звичайна смерть.»  

Але, як кажуть тральфамадорці: «Слід вчитись ігнорувати жахливі часи і зосереджуватись на гарних». Що це за життя, коли постійно думаєш про смерть? Навіщо у світі жорстокість, коли є людяність, коли є дипломатія врешті-решт? Жоден антивоєнний роман суттєво не вплинув на популяцію війн у світі, але історія світу ще не закінчилась, проект «Людство» ще не винищено, отож у антивоєнного роману ще є час, адже, як відомо, усе починається з голови.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте