Голден Колфілд: дитина як бренд нонконформізму

Я — Голден Колфілд, — пише студент.
Я — Голден Колфілд, — пише військовий.
Я — Голден Колфілд, — пише бітник.
Я — Голден Колфілд, — пише домогосподарка.

   Подібні листи Джером Девід Селінджер отримував мало не впродовж усього життя. Слід зазначити, що книгою також були одержимі Джон Хінклі-молодший, котрий скоїв замах на 40-го президента США Рональда Рейгана; Роберт Джон Бардо, який убив актрису Ребекку Шеффер і Марк Чепмен — вбивця Джона Леннона, який заявляв, що зашифрований наказ убити кумира він знайшов на сторінках «Ловця у житі». Словом, про те, що ця книга культова,зайвий раз говорити не потрібно. Культова вона завдяки рідному всім образу головного героя — Голдена Колфілда, в якому багато хто й до сьогодні знаходить себе. Він наївний, жадає правди, намагається протистояти панівним усуспільстві лицемірству й фальші, здатний з граничною щирістю так побачити йтак показати цей світ, що і нам передається його огида. Через неможливість змінити світ він переживає гостру моральну кризу, шукає любов, тепло і підтримку, але водночаспіддає жорстокій критиці навіть найближчих друзів. Селінджеру вдалося створити образ, дотичний до більшості людей, незалежно від роду їх діяльності. Але навіть не зважаючи на те, що цей образ збірний, в якому непомітно скомпоновані загальнолюдські риси (вірніше сказати «реакції») — говорити про нього щось конкретне важко.

    Хто такий Голден Колфілд? Голден Колфілд — контурний персонаж, розфарбувати якого читач має сам, спираючись на власний досвід та свідомість, приміряючи на собі непопулярні ситуації, які підкладає автор. Наприклад: «Він став чистити свої мерзенні нігті кінцем сірника. Вічно він чистив нігті. Дивна звичка. Зуби у нього були запліснявілі, у вухах — бруд, але нігті він вічно чистив». Ситуація майже підсвідома, навряд чи комусь із нас вона вріжеться в пам'ять,та й змальовані тут події«закулісні». Не часто доводиться спостерігати,як хтось зрізає та чистить нігті, але головний герой акцентує увагу саме на таких моментах і робить висновки, що витають у повітрі. Завдяки таким «закулісним» ситуаціям і доводиться самотужки «розфарбовувати» Колфілда. Ну а хто не пам'ятає фразу, що сталакрилатою: «Куди діваються качки, коли ставок покривається кригою?». Насправді це дитяча, підсвідомацікавість. Таке питання може непокоїти лише дітей, що живляться невиннимінтересом, тим більшене мають навіть найменшого уявлення про зоологію. І в цьому плані Голден Колфілд є захисником дитячої свідомості в дорослому, більш того — повоєнному світі.

   Війна закінчилася і, нарешті, настав час для дітей. Тому головний герой, не зважаючи на сімнадцятирічний вік, відмовляється сприймати світ з точки зору здорового глузду і відповідальності. Він сам єносієм дитячої свідомості, тому усілякоігнорує необхідність грати соціальну роль посеред спраглих до наживи людей, загального обману й недовіри. «Якщо хочеш жити з людьми, доводиться говорити різне» — зітхаючи,зізнається Колфілд, і глибоко страждає від цього загального обману й недовіри, від безвиході свого прагнення будувати життя, ґрунтуючись на щирих, справедливих відносинах. І, як у будь-якої дитини, реакція Колфілда вельми традиційна — зненацькавін може затанцювати; постійно кривляється, ненавидить те, що йому не подобається й усіма способами цурається відповідальності. Але робить він це ненавмисне, як ненавмисно шкодить дитина. Така його реакція на зовнішній, несправедливий до нього, світ. Його, досить розумного юнака, виганяють з багатьох шкіл, найчастіше через те, що він не схожий на інших. Справа в тому, що уявлення дитини про нормальність, тим більше,про реальність,досить розмиті, тому вона реагує на зовнішній світ по-своєму. Але, в рамках соціального контексту, такі дії класифікують як нонконформізм. Його дитяча реакція не схвалюється повоєнним суспільством,тому він і резонує з ним. Колфілда вигнали з декількох шкіл, але він не переймається цим. Турбує його тільки реакція батьків, яким він боїтьсясказати про чергове виключення і на якому, в принципі, і зав'язана вся фабула твору. Страх батьківського гніву — це чи не перше, що асоціюється з дитинством. Ще більш дитячим здається епізод з повією, у якому ліфтер пропонує Голдену «зняти дівчинку» і той погоджується. Погоджується від несподіванки. І що він робить, коли дівчина заходить до нього в номер? Він соромиться її і, заплативши належну суму, намагається заговорити з нею. Є й іншийбікмедалі. Розуміючи, що з суспілствому нього стосунки не складуться, Колфілд мінімізує контакт із ним. Тож Голден — аутсайдерський тип героя, він зверхньо дивиться на суспільство, зневажаючи його вади, але водночас проявляє бунтарські якості героя-підлітка, намагаючись жити по-своєму у чужому для нього світі, де немає місця його дитячій, творчій свідомості. 

   Будь-яка людина, що поважає себе, коли-небудь була дитиною, тим більше — зустрічала в житті нерозуміння, несхвалення і потрапляла в халепу. Цим Голден і чіпляє, садовитьчитача на гачок.

   Боляче спіткнувшись об реальність, Голден опиняється в лікарні, де приймає рішення почати життя з нового аркушу, що водночасє втечею від себе та спробою сприймати світ з точки зору здорового глузду. Але зломлено чи вилікувано головного героя? Кожен зрозуміє сам, і цеєзайвою монетою в скарбничку нонконформізму в цій книзі.